Два роки тому я переступила поріг Національного університету Острозька академія, як кажуть, - українського Гарварду, української Сорбонни. Серце прискорено билося при думці, що це місце подарує щось досі незвідане, нове, а головне – освіту (вона надає людині гідності).

Спочатку було незвично: заклад не був схожий ні на школу, ні на будь-що бачене раніше; тут усе по-іншому: навчальні програми максимально розкривають зміст дисципліни, вводяться нетрадиційні методи та підходи викладання предмету, дивовижне чуйне ставлення викладачів до спудеїв, викладацький склад ректор намагається добувати у цих же стінах академії, а приміщення університету навіває дух історії та своєрідного затишку.

1 вересня – інавгурація. За університетською традицією – це посвята у спудеї першокурсників. Все так урочисто, кожен із учасників свята одягнений у мантії, їх благословляють ректор, Гальшка Острозька та князь Василь-Костянтин Острозький, безліч інших відомих людей, котрі не давали академії і не дають зачахнути в реаліях сьогоднішнього життєвого тиску.

На очах були сльози радості: я - спудей Острозької академії. Під пресом сьогоднішньої практики вступу до рівненских вузів я майже зламалася і перестала вважати, що життя – бублик із маслом, що розум безгрошовитих і безбатьківських зв’язків дітей, може сподіватися на безкоштовне здобуття освіти. Потім був вступ, декілька днів чекання вирішення твоєї долі щонайменше як на 5 років. Коли у приймальній комісії сказали, що вступила до цього університету, я вперше у житті плакала від щастя, ці сльози були такими солодкими.

Не одне просте дитя довело усім, що розум потрібен і що Острозька академія – не конвеєр збирачів данини, не банк і не просто вищий навчальний заклад, а майбутнє сьогоднішньої освіти та України.

Згодом почалися будні студентського життя: пари, семінарські заняття, бібліотека, було й таке, що писалися конспекти до ранку, зубрилися десятки сторінок. Тут не діє правило: від сесії до сесії живуть студенти весело, а діє рейтингова система: на кожному практичному занятті опитують кожного студента. Половину балів (а це зі 100) спудей отримує за роботу під ча триместру, іншу половину – на заліку чи іспиті. Мене дивують викладачі, вони за мізер державної платні викладають нам усе єство, знаходять такі системи подачі матеріалу, що на наступну пару «прогуляти« не хочеться.

Наближалася перша у житті студентська сесія (в Острозькій академії їх аж три, це розвантажує і полегшує спудеям сприйняття та засвоєння навчального процесу). По закінченню всього жах зникнув і виявилося, що слово «такса» не притаманне стінам ОА, а квітів не приймають навіть із справжньої людської вдячності. Я тоді ще раз переконалася: звичайний університет – це не Острозька академія, звичайний студент – це не студент Острозької академії.

Час летить невблаганно. Навіть зима не студить спудеїв, бо на парах їх гріє кількість поданої інформації, а на перерві – студентське радіо, яке інформує про життя та події академії, змиває сірі барви зими.

У березні щороку розпочинається тиждень театру. В очах у служителів Мельпомени горить пристрасть до мистецтва, відсутня награна професійність, актори щоразу дарують заразливий сміх та сльози.

Ректор Національого університету Острозької академії Ігор Демидович Пасічник відродив руїни академії при жорстоких початках незалежної України. Ректор як батько для кожного студента, помічник і вістівник, щоразу проводить зустрічі зі спудеями, розповідає останні новини, плани на майбутнє, турбується нашими проблемами: чи працює в 6-му гуртожитку душ, чи опалюються тут же кімнати тощо. На його раменах усі болі, усі турботи й усі ми.

Спливав перший рік життя студенства. Із завчених зубриків моя група документознавців перетворилася на коло друзів. Я оселилася у студентському містечку, воно зовсім невелике, затишне, щоранку мене зустрічає праця людей, котра створює красу і комфорт для нас.
Уже на 2-му курсі зникла туга за домом, почала задихатися деінде, Острог має своєрідну ауру. Я не змовчу тому, хто скаже: «Острог, Острозька академія – це ніщо, забите село, місце, де вчать куховарити».

Сьогодні я вже третьокурсниця Національного університету Острозька академія, не уявляю життя без одногрупників, Острога, університету.
Якось Павло Загребельний у «Диві» написав: «А що історія? Історія – це коріння... Чим глибше, тим міцніше стоїмо». Острозька академія стоїть ще з 1576 року, отже, глибоко, а значить – міцно.

Лілія Бєлая, студентка НаУ«ОА»